Чайні традиції у різних країнах світу

Для багатьох з нас чаювання нерідко зводиться до сьорбання гарячого напою з чашки із заварювальним пакетиком під час сніданку, обіду чи вечері в супроводі новин зі смартфона, або ж до його споживання на ходу з пластикового стаканчика. Утім, у багатьох країнах світу це справжній ритуал. Варто вивчити історію чаювання, аби з більшою повагою ставитися до цього дивовижного напою.

Традиції чаювання поза нашим уявленням

1. Китай. Почати слід саме з Китаю, адже, попри чутки про індійське походження чаю, саме в Піднебесній його вперше скуштували. За легендою, імператор Шень-Нун, дбаючи про народ і знаючи про шкоду сирої води, наказав кип’ятити питну воду. Одного разу в казан з окропом впали листки чайного куща. Імператору сподобався смак напою — він не лише втамував спрагу, а й подарував бадьорість. Відтоді чай став медичним засобом, напоєм для очищення думок. У VIII столітті мудрець Лу Юй написав трактат про чай. І досі напій заварюють за методом Гун Фу Ча, що вважається найвищим мистецтвом чаювання. Найчастіше використовують улун, який розливають у маленькі чашечки з червоного фарфору.
2. Індія. Сьогодні Індія — один із найбільших експортерів чаю, але значна частина чайного листа залишається в країні, адже індійці обожнюють чай. Найулюбленіший напій — масала-чай: чорний чай з прянощами, зокрема мускатним горіхом, корицею, перцем, імбиром, гвоздикою. У деяких штатах додають і молоко. Масала-чай п’ють зранку, пригощають сусідів і гостей. Вуличні палатки з чаєм — місця зустрічей і спілкування.
3. Японія. У Японії чай довгий час був доступний лише буддистським монахам, які використовували його під час медитацій. Згодом він вийшов за межі монастирів. У традиційній церемонії досі використовують зелений чай матча у вигляді порошку. Напій готують у спокійній атмосфері, ведучи тиху розмову. Основний принцип церемонії — простота («вабі»), що дарує гармонію. І чайний дім, і посуд мають бути скромними, сільськими. Простота, тиша й чистота відповідають духу дзен-буддизму.
4. Марокко. У Марокко про чай дізналися ще в XVIII столітті. Тут обрали зелений чай і створили унікальну традицію. Напій подають у пишно оздоблених чайниках і скляних стаканах. Заварюють його особливим чином, аби отримати міцний настій. Обов’язково додають багато цукру й м’яту. Цікавий ритуал розливання чаю: чайник піднімають високо і ллють тонким струменем, створюючи піну — обов’язковий елемент марокканського чаювання. Після осідання піни стакани доливають до краю.
5. Англія. Традиційне англійське чаювання — це Five o’clock. Його започаткувала герцогиня Бедфорд, яка не витримувала голоду між обідом і вечерею. Вона почала влаштовувати чаювання з легкими закусками посеред дня. Традицію підхопили у знаті, а згодом — і в чайних по всій країні. У вишуканих домах чай п’ють із тонкого фарфору, господиня пильнує, щоб закуски не перебивали смаку чаю. Найчастіше використовують Ерл Грей з молоком, хоча сьогодні популярний також варіант із лимоном — англійці перейняли цю звичку в росіян.

Цікаво, що королева Великої Британії Єлизавета I започаткувала чайну традицію в Марокко, надсилаючи королю цієї країни як подарунки розкішні чайні сервізи, що й стало поштовхом для формування ритуалу.